Украинская Православная Церковь, Горловская и Славянская Епархия, Добропольский округ

У кожну людську душу Бог вкладає знання Себе – митрополит Антоній (Паканич) тлумачить складні місця Апостольських послань (+відео)


Чому кожна людина несе відповідальність за правильне шанування Бога та праведне життя? Чому апостол Павел не знімав з язичників відповідальності за ідолопоклонство та гріховне життя? Уважний читач знайде відповіді на ці питання у Святому Письмі.

Інформаційно-просвітницький відділ УПЦ публікує роздуми керуючого справами УПЦ митрополита Бориспільського і Броварського Антонія над важливими і водночас складними богословськими темами Послання до Римлян. Владика Антоній є автором книги “Послання святого апостола Павла до Римлян у вітчизняній біблійній науці”.



Послання до Римлян, 1:18-20:
18Бо відкривається гнів Божий з неба на всяке нечестя і неправду людей, які придушують істину неправдою. 19Бо, що можна знати про Бога, явне для них, тому що Бог явив їм. 20Бо невидиме Його, вічна сила Його і Божество, від створення світу через розглядання творіння видимі, так що нема їм виправдання.

Святий апостол Павел у посланні до Римлян вперше показує рівність і відповідальність перед Богом, як язичників, так і іудеїв. Бо всі стали служити гріху і на всіх гнів Божий.
Апостол язичників, розкриваючи це питання, виходить з того, що язичництво спочатку знало Бога і знало знанням істинним, але вони, «пізнавши Бога, не прославляли Його» (Рим. 1:21) і «славу Нетлінного Бога змінили на подобу образу тлінної людини, і птахів, і чотириногих, і гадів» (Рим. 1:23).
Хоча язичники не мали надприродного одкровення, але це не виправдовує їх ідолопоклонства, бо для кожної людини «те, що можна знати про Бога, явне для них, тому що Бог явив їм» (Рим. 1:19), – пише апостол Павел. У кожну людську душу Бог вкладає знання Себе.
Вроджену ідею про Бога апостол називає законом, написаним на серцях язичників, існування якого і язичники іноді доводять відповідними закону діями. Цей закон, або цю форму одкровення невидимого Божества в язичниках святий апостол називає ще істиною.
Святитель Феофан Затворник вважає, що язичники знали про Бога і речі Божественні не тільки з того, що вони в їх душі відображені, а й з того, що Бог сам в Раю вчив людину розуму. А після гріхопадіння справжнє знання людині сповіщалося через ангелів або через безпосередні теофанії. З часів Вавілонського розділення народів – це знання переходило з роду в рік, як переказ. Але так, як джерело його було забуте, то воно злилося з природними знаннями.
Третім джерелом знання про Бога для язичників була природа. «Бог поставив перед нами Своє творіння, – пише святитель Іоанн Златоуст, – яке через одне споглядання краси всього видимого навчало мудреця і невігласа, скіфа і варвара підноситися думкою до Бога. Як на снігу залишений слід ясно показує, хто проходив – людина або звір, так ясно відкарбований слід Божий на всьому всесвіті».
Таким чином, хоча природнє богопізнання недосконале і недостатнє, але з нього язичники могли дізнатися про буття Єдиного Бога.
На думку багатьох екзегетів, язичники знали не тільки, що Бог є, але й те, чим Він є, що під Ним треба розуміти, а саме “що Він є Творець і Промислитель, що Він є Владика всього і що Його треба шанувати”, – пише святитель Фотій Константинопольський.
Однак вони «осуїтились» (Рим. 1:21), – пише святий апостол Павел. Тобто внаслідок марних досліджень богів про їх походження настільки опошлились у своїх помислах, що їх правильніше було б назвати безумцями, аніж мудрецями. І в результаті вони виявилися богоненависниками – в тому сенсі, що вони відреклися від істинного шляху до досконалості, вказаному Провидінням, помилилися в засобах досягнення богоспілкування, пішли своїм хибним шляхом.
Добавлено: 26-06-2020, 23:19
168

Похожие публикации


Наверх