Украинская Православная Церковь, Горловская и Славянская Епархия, Добропольский округ

Прот. Олександр Клименко в день пам’яті І Вселенського Собору: Церква завжди долала проблеми, з якими стикалася



«У Діяннях апостольських ми читаємо з вами певний механізм того, як Церква вже з перших років виникнення вирішувала свої внутрішні проблеми… Церква завжди стикалася з проблемами — і пробувала їх вирішити. …Часом здається, й історія церковна про це свідчить, що ми програємо. Часом навіть людям церковним спадає на думку, що ось ще трохи — і Церква Христова похитнеться. Ми забуваємо слова, що «врата адові не переможуть її» (Мф. 16:18).

Не впадаймо у відчай від будь-яких історичних перипетій, в яких нам доводиться жити. Церква насправді разом зі своїм Спасителем, за словами Г.К. Честертона, «має досвід, як виходити з могили». Врешті-решт Господь наш зруйнував усі уявлення про смерть, які панували того часу. З нами Бог! Бог із нами, і ми подолаємо будь-які розділення, які панують і донині. Не дозволимо увійти в наше серце відчаю!.. У кожній епосі, в кожному народі, в кожному столітті Господь віднайде тих, хто зуміють силою своєї віри, своєї сили єднання і своїх соборних Христових рішень втримати Церкву на цій землі. Вірю, що Церква залишиться життєдайною не лише для мене, а й для моїх дітей та для моїх онуків… Я вітаю вас із днем пам’яті святих отців І Вселенського Собору і бажаю вірити, що Дух Святий, який перебував із тими отцями, не полишить нас і донині!», — звернувся до вірян о. Олександр.



Радості вам во Христі, дорогі брати і сестри!
У Діяннях апостольських ми читаємо з вами певний механізм того, як Церква вже з перших років виникнення вирішувала свої внутрішні проблеми. Всередині Церкви завжди вирували суперечки. Церква завжди через своїх священнослужителів і апостолів пробувала збагнути та осягнути всі ті істини, які були явлені їй у Святій П’ятдесятниці. Але потім вони набували свого особливого значення, форми і змісту у зв’язку з земним життям самої Церкви. Церква завжди стикалася з проблемами — і пробувала їх вирішити.
Однією з перших проблем, про які ми читаємо в Діяннях апостольських, це була історія з обов’язковим чи не обов’язковим обрізанням у навернених християн, хрещених у вірі Христовій за Законом Моісеєвим. Чи варто їх було обрізувати? І ось апостоли зібралися в Єрусалимі та стали вирішувати це питання — «І зібрались апостоли й старші, щоб розглянути справу оцю» (Діян. 15: 16). Прийнявши певне рішення, вони зазначили, що таке рішення було продиктоване Духом Святим та ними — «Бо зволилось Духові Святому і нам» (Діян. 15: 28). Так фраза зустрічається в цій книзі. Пізніше Свята Церква буде керуватися такою формою прийняття рішень протягом всієї своєї історії. І земне шестя, приміряючись до різноманітних умов та культур, буде співвідноситись із цією фразою.
Ми пробуємо, щоб наші рішення церковні завжди були синергією, співпрацею Божої волі та волі людської. Без волі Божої ми не можемо нічого творити на світі, але й наша людська воля накладає на це свій відбиток. Ми знаємо, що читаючи святих євангелістів, ми відмічаємо в кожному з цих текстів особливий характер. Із текстів євангеліста Луки видно його освіту, з текстів євангеліста Марка випливає його простота, в євангеліста Матфея відчувається його глиблока вкоріненість в єврейському народові, з текстів євангеліста Іоанна ми розуміємо, що він відзрізянвся від усіх інших євангелістів особивою глибиною і богословським спрямуванням всіх ним написаних сторінок. Так і кожен Собор, що відбувається в Церкві Христовій, відрізняється один від одного тим, що на них збираються різні люди. Люди зі своїми характерами, зі своїми амбіціями, зі своїми переживаннями і своїм досвідом віри.
Так трапилося і в 325 році, коли Собор, зібраний імператором Костянтином, розбирав своєрідне тлумачення і розуміння Євангелія одним з Олександрійських богословів, людини у священному сані, це була єресь Арія. Арія, який твердив про те, що Господь наш Іісус Христос, Якого ми вважаємо Богом справжнім, нібито був лише Творінням у руках Бога Отця, що народження Сина від Отця, про яке ми читаємо у Святому Євангелії, свідчить не про рівність із Богом Отцем, а про Його суттєву відмінність, про те, шо Син Іісус Христос був лише, хай айвищим, хай найпершим, але все ж таки повінстю відмінним від Бога Отця Творінням. Це руйнувало все християнство, тому що для нас дуже важливо розуміти, що до нас спустився не посланець, до нас спустився не хтось, відмінний від Бога, а Сам Бог постраждав за нас, Бог став Людиною, як каже на цьому Соборі святитель Афанасій Олександрійський, — для того, щоб людина могла стати Богом. Для нас це надзвичайно важливо.
Кожно разу я, звершуючи богослужіння в храмі, вражаюсь тому, наскільки Господь милостивий до нас тим, що не гребував нами, не відчув принизливим для себе стати Таким, як і ми, в повноті Своїй, і в повноті Божества, в повноті Другої іпостасі Святої Трійці спустився на землю і став одним із нас. Саме Бог, не посланець, не слуга, не раб, а саме Бог зробив так, що я відчуваю себе Йому потрібним.
Про цю віру і говорили святі отці І Вселенського Собору. Вони пробували відстояти право нас, людей на цій землі, відчувати себе повноправними дітьми Божими і тими, хто потрібні Господу. Тому що я відчуваю себе потрібним лише тоді, коли усвідомлюю, яку велику дорогу пройшов заради мене Господь Бог. Саме Бог, а не той, кого я створив, не глина в Його руках прийшла врятувати мене. Сам Бог, мій Батько, мій Творець прийшов, тому що я Йому небайдужий. Я шукав Його протягом тисячі років. Тисяча років підіймало людство свої очі і вверх, і вниз, і в кожну сторону для того, щоб відчути себе потрібним, шукало Того, Хто б примирив небо із землею. Серед людей такого не знаходилося, тобто творіння Божого такого б не знайшлося, лише Сам Бог зумів примирити людство з собою, лише в Бозі люди йшли заспокоєні в усіх своїх пошуках. І Вселенський Собор засвідчив, що ця модель працює.
Пізніше, як покаже історія, не всі рішення цього Собору можна було одразу втілити в життя, як часто бувало, земні інтереси та людські вподобання, лобіювання певних і політичних, і церковних інтересів брали гору. На короткий період, навіть після таких Соборів, які отримали статус Вселенських, панувала неправда. Здавалося, що Церква падає перед цією неправдою, здавалося, що єресь знову перемагає, що розкольники чи єретики беруть гору, здавалося часом, що ті одиниці подвижників фундаментів віри залишаються самотніми в цілих регіонах, а це міг бути один або два єпископи на всю країну, які залишалися вірними рішенням Вселеньских Соборів і взагалі вірними Церкві Христові. Здавалося б, «все пропало». Але, як пише Г.К. Честертон, «наш Господь знає, як вийти з могили». І Церква кожного разу виходила з могили, вона виходила, згадуючи про ті рішення Соборів, які навіть ті, хто їх приймали, до кінця не розуміли. Вони приймали на І Вселеньскому Соборі рішення про те, що Господь Бог Єдиносущий із Богом Отцем. Ця фраза тоді багатьох святих отців задовольнила, всі роз’їхалися по домівках, а пізніше вони самі не знали, як погодилися на таку фразу, а ще пізніше вона почала їх вводити у спокусу. Але тоді водимі Духом Святим вони прийняли її.
Це така специфіка кожного Собору, на яких святі отці приймають рішення, але про причини прийняття таких рішень самі не можуть дати собі відповідь. Вони питають у себе: «Як я міг прийняти таке рішення? Як я, який зараз розумію, що для мене це незбагненне, погодився саме на таку фразу і на таке формулювання?». Сила церковних Соборів, як на мене, донині перебуває в тому, що Господь разом із тими, які з відкритим серцем та чистотою віри пробують послужити Церкві. Часом ми самі не розуміємо, як наші святителі утримуються в чистоті віри, незважаючи на те, що різні сили пробують їх посунути з церковної позиції.
Весь світ підіймається проти нас. Ми знаємо, що і зараз, у ХХІ ст., величезна кількість ЗМІ провокують людей на міжконфесійну ворожнечу, збираючи зокрема проти нашої Церкви неправдиві факти, налаштовуючи людей нашої країни проти Церкви Христової, використовуючи безліч різноманітних сучасних технологій стравлювання, технології підміни понять, технології перекручування фактів. Переважна більшість і єпископату, і священнослужителів залишаються вірними Церкві Христовій, попри те, що момент, коли б вони втратили цю вірність, можливо, став би для них більш вдачливим у плані фінансовому та в плані соціальному. До них би почали ставитися з більшою повагою. Але Церква залишається Церквою Христовою лише доти, допоки вона служить Самому Христу.
Комусь може здатися, що всі питання, які обговорювалися на Соборах, були нікчемні, і важливо — бути хорошою людиною і робити добро. Так, важливо бути хорошою людиною, але помиляється той, хто думає, що богослів’я — пустота. Хто молиться, той богослів, і хто богослів, той молиться. Але правильно молитися до Господа може лише той, хто розуміє та усвідомлює правильно, а Хто ж Господь, до Якого я звертаю свої молитви.
У Євангельському читанні цього дня ми читаємо: «Життя ж вічне це те, щоб пізнали Тебе, єдиного істинного Бога, та Іісуса Христа, що послав Ти Його» (Ін. 17:3). Це насправді життя вічне, щоб знати Бога та Іісуса Христа. Тому що Бог Отець, Бог Син і Бог Дух Святий, що пізніше підтвердять на ІІ Вселенському Соборі 381 року, коли будуть боротися з єрессю Македонія, — єдині. Це єдина Трійця, яку ми з вами шануємо, а знати ми її повинні, щоб мати життя вічне.
Що означає «знати»? Знати когось — це знати його образ життя, це знати його хід думок, це знати, а чим таким особливим він відрізняється, і що я можу взяти в його житті. Знати чесноти свого сусіда — це усвідомлювати те, що це справді чесноти, і неможливість жити так, начебто їх немає. Коли ми знаємо, що поруч із нами живе хтось, життя якого є для нас образом і має стати таким образом, ми повинні залишити наше життя беззмінним. Ми пробуємо, якщо ми у своєму розумі, надихатися таким прикладом і наслідувати таке життя.
Знати Бога — означає, дивлячись на Його образ Божий, жити відповідно до цього образу. Все те, що Господь явив нам на цій землі в Своїй людській подобі, відноситься і до його Бога Отця. Саме тому Господь говорить, що «стільки часу Я з вами, ти ж не знаєш, Филипе, Мене?» (Ін. 14:9), коли апостол Филип запитує його про Бога Отця. Хто бачив Іісуса Христа, бачив Його земне життя і живе згідно з цим життям, із цим образом і поведінки, і думок, і всього того, що ми пов’зуємо з образом Христовим, той насправді знає Бога. Той, хто виконує заповіді Його.
Часом здається, й історія церковна про це свідчить, що ми програємо. Часом навіть людям церковним спадає на думку, що ось ще трохи — і Церква Христова похитнеться. Ми забуваємо слова, що «врата адові не переможуть її» (Мф. 16:18).
Той же Г.К. Честертон свого часу говорив: «Багато разів — за часів Арія, альбігойців, гуманістів, Вольтера, Дарвіна — віра (вибачте за ці цитовані слова), безсумнівно, котилася під три чорти. Але кожного разу гинули чорти».
Не впадаймо у відчай від будь-яких історичних перипетій, в яких нам доводиться жити. Церква насправді разом зі своїм Спасителем «має досвід, як виходити з могили». Господь свого часу на очах в інших людей, які хотіли Його смерті, був убитий, наш Господь свого часу був похований, і камінням була привалена Його могила. Але врешті-решт Господь наш зруйнував усі уявлення про смерть, які панували того часу. Виявляється, будь-яку смерть можна подолати, якщо Ти — Бог. З нами Бог! Бог із нами, і ми подолаємо будь-які розділення, які панують і донині.
Не дозволимо увійти в наше серце відчаю, не дозволимо увійти в наше серце печалі про те, що ось ще трошки — і хто ж буде у храми, ось ще трошки — і хто ж буде тримати віру Православну. У кожній епосі, в кожному народі, в кожному столітті Господь віднайде тих, хто зуміють силою своєї віри, своєї сили єднання і своїх соборних Христових рішень втримати Церкву на цій землі. Вірю, що Церква залишиться життєдайною не лише для мене, а й для моїх дітей та для моїх онуків. Будемо вірити, що Господь, Який обіцяв бути з нами, не полишить нас повік.
Я вітаю вас із днем пам’яті святих отців І Вселенського Собору і бажаю вірити, що Дух Святий, який перебував із тими отцями, не полишить нас і донині!
Нехай вас береже Бог!
Добавлено: 31-05-2020, 18:52
148

Похожие публикации


Наверх